Антоній Кужава (1842-1898) – це відомий митець, який декілька років свого життя присвятив Львову.
Кужава походив з невеликої місцевості на Прикарпатті. Життя не пестило позашлюбного сина бідної селянки. Кажуть, що саме його біографію описав Болеслав Прус у своєму оповіданні “Антек”, де він пише про тяжку долю здібного сільського хлопця.
Не зважаючи на все, талант відкрив йому двері до елітарного середовища краківських учнів Париса Філіппі, а опісля до школи образотворчих мистецтв. Після Кракова Кужава навчається у Відні та Мюнхені, а це значить, що він отримав ґрунтовну освіту, яка зрештою не відразу дала плоди на художньому ґрунті. Він увійшов до історії як автор побутових, народних, казкових сцен, а також цвинтарної скульптури.
У 1870 р. Кужава переїздить до Львова, де починає співпрацювати зі скульптором Юліаном Марковським. Впродовж 4 років вони ділять майстерню і навіть спільно виконують замовлення – прикладом є надгробок замолоду померлого історика права, Станіслава Зборовського*
Кужава залишив нам лише декілька своїх робіт на Личаківському цвинтарі ( з певністю можна сказати про чотири), серед котрих найкращим вважається надгробний пам’ятник родини Папарів* з лежачою на труні постаттю згорьованої жінки (кілька років опісля подібне композиційне рішення художник використав в одному з надгробків у Тарнові).
Крім цього Кужава займається реставраційними працями ( він відновив епітафії у Львівській катедрі), а також виконував на замовлення погруддя та медальйони.
Під час проживання у Львові Кужава працював над епітафією королевичів Собеських в Жовкві, яку запроектував Парис Філіппі (зберігся лише фрагмент у музейній колекції).
Митець згодом полишає Львів та переїжджає працювати до Варшави та Кракова, згодом на якийсь час їде на стажування до Парижа. Після себе він залишає поодинокі надгробки на Раковицькому цвинтарі та Повонзках. У Варшаві певний час працював у майстерні Казимира Островського. Широко відома його історія участі у конкурсі на пам’ятник А. Міцкевича у Варшаві (1890). Його конкурсна робота під девізом “Міцкевич будить генія поезії”, на яку він покладав великі сподівання, зайняла лише третє місце.У відчаї художник публічно знищив свій твір, який експонувався на виставці після конкурсу. “По цілій Варшаві поширювалися історії про ридаючого художника, який виносив в руках з виставки голову Міцкевича”. Варто зазначити, що першої нагороди взагалі не було призначено, а остаточно було реалізовано проект з-поза конкурсу.
Кужава, життя якого було сплетінням падінь та успіхів, який мав репутацію “проклятого художника”, став легендою Молодопольської богеми, про нього писав Станіслав Віткевич (поціновувач його таланту), Генрик Сенкевич, згадуваний вже Болеслав Прус.
Останні роки життя художник провів у притулку для бідних в Кракові.Його поховали на Раковицькому цвинтарі, а могилу прикрашає одна з його робіт – “Геній розриває пута”.
*Надгробок відреставровано за кошти Міністерства культури та національної спадщини Польщі
Джерела:
Бірюльов Ю., Львівска скульптура, Lwów 2015
Nicieja S., Ogród snu i pamięci, 2010
Antoni Kurzawa, Culture.pl, https://culture.pl/pl/tworca/antoni-kurzawa (доступ 29.09.2020)
Antoni Kurzawa, Mickiewicz budzący geniusza poezji, Culture.pl, https://culture.pl/pl/dzielo/antoni-kurzawa-mickiewicz-budzacy-geniusza-poezji (доступ 29.09.2020)
