Найвидатнішим студентом і художнім спадкоємцем Шимзерів був Поль Ойтеле (1804-1889). Він приїхав до Львова з Німеччини на запрошення Антона Шимзера у 1828 році,мав 24 роки і відповідну освіту, хоча сьогодні ми не знаємо, де він її здобув. Про талант художника свідчать насамперед мармурові роботи, які він зробив, наприклад, погруддя молодого імператора Франца Йосифа, зроблене близько 1850 року, яке на сьогодні зберігається у колекції Історичного музею Львова.
Подібно до своїх наставників, Ойтеле працював на потреби архітектури, прикрашаючи львівські кам’яниці міфологічними рельєфами. Його твори, серед інших, збереглися на вул. Краковській 4 (Амор та Психея), Зеленій 24 (Діана), Театральній 18 (маскарони). Йому також приписують статую лева в натуральній величині на кам’яниці на пл. Катедральний 2. Одним з найцікавіших замовлень скульптора була тріумфальна арка на честь Франца Йосифа, розміщена в центрі міста під час імператорського візиту у 1851 році. Майстерня скульптора знаходилася в самому центрі міста, за адресою вул. Театральна.
Цвинтарні роботи Пола Ойтеле не тільки багаті, але й відносно добре віднайдені та описані, серед іншого завдяки численним підписам, які він залишив на своїх творах. Дослідники кажуть про понад сотню робіт, розміщених по кладовищах по всій Галичині, від Кракова до Станіславова та навіть Чернівців. Щонайменше 60 знаходяться на Личаківському цвинтарі (деякі дослідники стверджують про навіть удвічі більше). Серед мотивів ми знаходимо ті, що вже відомі з творів Шимзера – фігури плачок, що стоять під хрестом або постаментом з урною, саркофаги з оздобленими стінами, Гіпноз, що гасить факел життя, скульптури членів родини в жалобі. Як і його наставник, Ян Шимзер, Поль Ойтеле мав також в списку своїх робіт надгробки християнської тематики, зокрема ще один варіант фігури Христа, що несе хрест; також він працював для костелів і монастирів.
Найцікавіші надгробки скульптора включають саркофаг Антонія Тарновського, який помер у 1843 р. (поле 10), з військовими символами та фігурою лева, що спить на віку саркофага. Більш монументальний та динамічний варіант тієї самої концепції був реалізований художником через 20 років, коли йому замовили надгробний пам’ятник генералу Юзефу Дверніцькому в Лопатині. Композицією, незвичною для інших авторів, можна милуватися на могилі Домініка Северта (поле 19). Це стелла, повністю вкрита барельєфами, на яких зображена Діва Марія у шатах, що розвіваються, оточена ангелами, що літають в хмарах. Також увагу відвідувачів Личаківського кладовища привертає реалістичний надгробний пам’ятник Тадеушу Івановичу (поле 2), що стоїть біля самого входу, на якому, крім погруддя загиблого, є фігури двох мисливських псів. Собаки, як кажуть, померли від туги на могилі свого господаря. Ще одна надгробний пам’ятник з оригінальною композицією – це фігура на високому постаменті, що прикрашає місце поховання сестер Облочинських * (поле 50, підпис). Дві жінки, обійняті в сестринських обіймах, стоять на палаючій кулі і дивляться на єдиний вихід – у небо. Художник обнадійливо представляє останні моменти життя молодих жінок, які загинули в пожежі в магазині нафти. Також дуже оригінальний надгробок родини Жарских, який, ймовірно, розбудовувався роками – тут ми маємо розбиту колону, символ передчасно скінченного життя, ангела з маковим вінком і натуралістичні труни, і жіночу фігуру, яка молиться.
У другій половині 19 столітті смаки клієнтів почали змінюватися, і класичний стиль, який домінував пів століття, втрачав популярність на користь нових художніх пошуків, зокрема неоготики. У цей період Поль Ойтеле споруджує один з найбільш вражаючих надгробків Личаківському цвинтарі на могилі Самуеля Кирила Стефановича *, архієпископа вірменського обряду. Королівські надгробки з Вавеля послужили натхненням для цього надгробку, де фігура померлого достойника лежить на ложі під пишним балдахіном. Скульптор не уникав модної у другій половині 19 ст стилізації під стиль бароко. Львівська барокова скульптура стояла на дуже високому рівні, і Ойтеле знав її, як свої п’ять пальців – він зробив реставрацію кількох барокових скульптур, зокрема перший львівський світський пам’ятник, присвячений Станіславу Яблоновському (на жаль, він не зберігся до нашого часу).
Ойтеле також зробив надгробний пам’ятник свого наставника Антона Шимзера. Це скромний обеліск на постаменті, прикрашений барельєфом сумної жінки з різьблярським молотком у руці.
Скульптор давав роботу багатьом помічникам і каменярам, що працювали під його керівництвом, іноді лише за рівнем майстерності ми можемо здогадуватися, що фігура, підписана іменем Поля Ойтеле є не на 100% роботою самого майстра.
Через стан здоров’я, близько 1881 року художник, якому було понад 70 років, припинив свою діяльність (за іншими даними, він працював майже до самої смерті). Помер у 1889 р. в притулку для бідних, де провів останні роки свого життя. Його поховали на Стрийському цвинтарі, яке було ліквідоване на початку 20 століття.
*Надгробок відреставровано за кошти Міністерства культури та національної спадщини Польщі
Джерела:
Nicieja S., Ogród snu i pamięci, 2010
Бірюльов Ю., Львівска скульптура, Lwów 2015
Łoza K., Charczuk Ch., Cmentarz Łyczakowski, 2016
