Леонард Марконі (1835-1899) був одним із іноземців, які приєднались до львівської художньої спільноти.
Художник походив з італійської династії художників з Мантуї – його батько Ферранте був скульптором, дідусь Леандро, який викладав в Академії образотворчих мистецтв у Болоньї, – художником-декоратором та архітектором, як і його старший брат Джованні Баттіста; прадід, Франческо – архітектором. Архітектором був також дядько Леонарда, Енріко (Генрік), який у 1822 р. приїхав до Польщі (тоді під російською владою) і оселився назавжди у Варшаві. Він увійшов в історію як один з найбільших митців епохи класицизму в Польщі. У 1828 році до нього приєднався його брат, скульптор і декоратор, автор,в т.ч. оздоблення у Великому театрі, готелі Європейський та палаці у Віланові. Леонард народився у Варшаві.
Спочатку він здобував освіту у свого батька, потім у Варшавській школі образотворчих мистецтв і, нарешті, в Академії св. Луки в Римі. Закінчивши академію, він керував майстернею скульптури та ліпнини разом із батьком та Анджеєм Прашинським. Через спустошення, спричинене у Варшаві Другою світовою війною, роботи Леонарда з варшавського періоду практично не збереглися. Тут можна згадати чудом вцілілі чавунні фігури хлопців на фонтані, що стоїть сьогодні перед кінотеатром Муранов, та скульптурний декор костелу у Віланові. Також художник залишив кілька надгробків на цвинтарі Повонзки.
У 1874 році Леонард Марконі переїхав назавжди до Львова. Добре розуміючись на архітектурі, він займався майже виключно архітектурною скульптурою, на яку був великий попит у столиці Галичині, що розвивалася. Марконі навіть проектував цілі фасади та брав участь в архітектурних конкурсах. Однак він не мав ліцензії архітектора, тому його проекти могли реалізовуватися лише у співпраці. Так було з будівлею Художньо-промислового музею (пізніше справа його авторства розглядалася в суді). З широкого кола робіт, серед інших, варто відзначити скульптурну групу “Ощадність” на куполі Галицької Ощадної каси та декор інтер’єру його авторства, оздоблення будівлі Сейму, Політехніки (зі скульптурною групою на атику), скульптуру на фасаді Міського казино (втрачено), декор будівлі Дирекції залізниці (з фігурою Меркурія на фасаді) та багато інших. Роботи Марконі можна знайти також у Стрию, Бережанах, Раю, Горлицях. У 1880-х роках художник був власником шахти алебастру в Берездівцях.
Окрім цього Марконі викладав скульптуру та малювання у Львівській Політехніці. Він також вів викладацьку діяльність за межами університету: серед його студентів були такі художники, як Петро Гарасимович, Петро Войтович, Антоні Попель (у приватному житті – зять Марконі).
Студія та вілла Марконі розташовувалися на перетині сьогоднішніх вулиць Антоновича та Русових. Щасливо збережений, сьогодні в ньому знаходиться … паб.
Марконі також здобув першу нагороду у конкурсі на пам’ятник Олександру Фредрі у Львові (нині у Вроцлаві). Йому також належить проект пам’ятника Костюшку на Вавелі (виконано Антонієм Попелем).
На Личаківському кладовищі художник встановив лише два пам’ятники. Перший – це невелика архітектурна форма, монументальний надгробний пам’ятник барону Гайделю (у співпраці з архітектором Яном Шульцем) та зворушливий пам’ятник Дзюні – Ядвізі Пілярській *, дочці друга, яка померла у віці 9 років. Третій надгробок, проект якого йому приписують, був покладений на його власну могилу на Личаківському цвинтарі.
*Надгробок відреставровано за кошти Міністерства культури та національної спадщини Польщі
Джерела:
Uchowicz K., Marconi – Dizionario Biografico degli Italiani – v. 69 (2007)
Leonard Marconi – Culture.pl, https://culture.pl/pl/tworca/leonard-marconi (доступ 1.10.2020).
Бірюльов Ю., Львівска скульптура, Lwów 2015
