Провідним представником напрямку арт-деко у львівській скульптурі була Яніна Райхерт-Тот (1895-1986).
Вона народилась у Самборі, здобула освіту у Львівській художньо-промисловій школі та Академії образотворчих мистецтв у Кракові (як одна з перших жінок). Закінчивши навчання, вона повернулася до Львова. Яніна працювала у фірмі Людвіка Тировича (з яким була пов’язана родинними зв’язками через шлюб сестри), а згодом керувала власною студією на вулиці Курковій, 25 (сьогодні вул. Лисенка), потім у палаці Бесядецьких (у центрі міста), а з 1935 року – у власній віллі на вул.Одровонжів 4 (сьогодні Літня). У перший період вона також працювала вчителем малювання.
Яніна Райхерт-Тот створила власний впізнаваний стиль. Її прості, елегантні роботи демонструють вплив кубізму, і в той самий час вона черпала натхнення з ренесансу. Основним предметом інтересу художниці була людина – вона створювала бюсти, статуетки, людські фігури в різних композиціях. Також вона – скульптор-монументаліст, брала участь у конкурсах на пам’ятники; її проект пам’ятника Марії Конопницькій з гігантською фігурою орача повинен був бути встановлений у Львові в жовтні 1939 р. Фігура розміром у кілька метрів була знищена під час війни. Подібна доля спіткала статую єпископа Бандурського, яка мала бути відкрита у 1940 році.
Також художниця запропонувала скульптуру для пам’ятника американським льотчикам на цвинтарі Орлят, але її проект не був реалізований. Райхерт-Тот брала участь у конкурсах на інші пам’ятки Львова: Словацького та Пілсудського (ІІ премія). Єдиний завершений пам’ятник – пам’ятник полеглим у Бережанах, було зруйновано під час Другої світової війни.
Другим важливим напрямком у творчості художниці була сакральна скульптура. Для львівського костелу св. Марії Магдалини вона зробила вівтар з фігурами ангелів, який доповнив ренесансний декор інтер’єру храму. Вівтарі подібного складу також прикрашали костели в Поляниці поблизу Кросна, в Тернополі (зруйновані під час війни) та лікарняну каплицю в Томашові Любельському. ЇЇ різцю належали також фігури ангелів та святих у костелі св. Єлизавети у Львові.
Роботи, залишені Яніною Райхерт-Тот на Личаківському цвинтарі, включають надгробок Людвіга Ральського, який загинув під лавиною в Славську, зроблений разом з Вітольдом Равським. Їй також приписують авторство фігури, незвичної за своєю простотою, яка спирається на постамент, із закритим руками обличчям, на надгробку родини Шайновських (скульпторка продемонструвала подібний дизайн на виставці). Жодних інших надгробків, виконаних художницею, встановити не вдалося.
Під час війни та під час радянської окупації, вона та її чоловік, також скульптор, залишились у Львові. Вони уникнули депортації та зуміли врятувати студію ціною виконання замовлень для радянської влади.
Після Другої світової війни художниця покинула Львів та оселилася у Кракові, але їй не вдалося відновити свої позиції у мистецькому світі. У післявоєнний період вона зробила, серед інших пам’ятник полеглим, який стоїть на цвинтарі у Новому Сончі (“Pieta Sądecka”), а також скульптури в костелах у Ченстохові, Непокаланові, Ясло, Жорах, Навойові та Кракові. Також вона працювала над реставрацією вівтаря Віта Ствоша та пам’ятника Адаму Міцкевичу, зруйнованого німцями.
Колекція із майже 100 скульптур, яка є спадщиною художниці та її чоловіка, була подарована місту Новий Сонч, яке їх ніколи не експоновано.
Померла художниця у Кракові в 1986 році.
Джерела:
Grodziska K., Przeważnie rzeźbię z własnej wyobraźni”. Twórczość sakralna Janiny Reichert-Toth we Lwowie i Krakowie – Sacrum et Decorum, http://sacrumetdecorum.pl/?p=938 (доступ 6.10.2020)
Nicieja S., Ogród snu i pamięci, 2010
Бірюльов Ю., Львівска скульптура, Lwów 2015