Найдавніші надгробки на Личаківському кладовищі, авторство яких встановлено, походять з майстерні Гартмана Вітвера (1774-1825).
Гартман Вітвер, австрієць з Тиролю, навчався мистецтву скульптури у Віденській академії.
Він приїхав до Львова близько 1800 року юнаком, який щойно закінчив навчання, на початку свого мистецького шляху.
Майстерня Вітвера, яка знаходилась на початку вул. Личаківської (сьогодні його ім’ям названа сусідня вулиця), діяла переважно для потреб львівської архітектури. Хоча будівельний рух у Львові на той час був не дуже інтенсивним, з’являлися нові інвестиції, як правило,робили їх заможні люди – місцеві аристократи, які намагалася знайти своє місце в новій реальності австрійської анексії, а також прибульці з Австрії, які приїхали освоювати нові території, приєднані імперією Габсбургів. Саме вони привозили з собою подих великого світу та нової моди, в тому числі і на класицистичний стиль. Місцеві скульптори, хоч і талановиті, ще не встигли з ним познайомитися та застосувати. Цю прогалину заповнив Гартман Вітвер.
Найвідомішими скульптурами Гартмана Вітвера є чотири кам’яні фігури античних богів, що прикрашали криниці на Ринковій площі, замовлені муніципалітетом у 1810-14 роках. Барельєфи Вітвера також прикрашають кам’яницю Піллерів (місце знаходження знаменитої друкарні, підписана) на вул. Личаківській, кам’яницю Гауснера (місце знаходження Банківського дому Гауснер і Віолланд) на перетині проспекту Свободи та вул. Коперника, кам’яницю Матіаса Бауера, німецького поселенця, торговця вином, батька австрійського фельдмаршала на вул. Шевській, а також будинки за адресою вул. Вірменська 21 і 23 (Сатурн із сонячним годинником на відомому “Будинку пір року”).
Від початку свого перебування у Львові Гартман Вітвер також брав замовлення на надгробки та епітафії. Один із них розташований біля входу у вівтарну частину Латинської катедри. Це пам’ятна епітафія Катерини Яблоновської, з дому Оссолінської (тещі Юзефа Максиміліана Оссолінського, засновника Оссолінеум), похованої на Личаківському цвинтарі (надгробок не зберігся). Епітафію виконано в 1805-1806 рр., вона варта особливої уваги, адже це єдина відома робота художника, виконана з мармуру, матеріалу, який дозволяє повною мірою оцінити майстерність скульптора у його ремеслі. Зручне розташування епітафії дозволяє максимально наблизитися до неї і помилуватися деталями скульптур. Пам’ятник складається з чорного мармурового цоколя з написом та контрастних яскравих скульптур: вази та двох плачок (можливо, це портрети фундаторів епітафії – дочок померлої). На щиті біля ніг однієї з них є чіткий підпис художника: Hartmann Witwer Akademischer Bildhauer fecit, який в той самий час був своєрідною рекламою його майстерні. Не дивно, що незабаром з’явилося багато охочих замовників до таких творів. Надгробки з подібною композицією, але зроблені з каменю, можна знайти на Личаківському цвинтарі: це, серед іншого, надгробки Шабінгерів 1808 р. (неповний – ваза на постаменті та фігура дитини відсутні) чи Юліани Шрангер 1809 р. (підписаний), збережені на полі 10. Скульптури Вітвера також прикрашають вхід до найстарішої цвинтарної каплиці на Личакові – каплиці Дунін- Борковського. З майстерні Вітвера вийшла також невелика фігура св. Станіслава, розміщена на надгробку Станіслава Новицького, поручника польської армії, який загинув молодим (поле 7). Дослідження показують, що Вітвер залишив щонайменше з десяток надгробків свого авторства на Личаківському цвинтарі, але не всі з них збереглися до наших часів.
Слава художника сягнула далеко за межі міста, яке він обрав місцем свого життя і творчості, про що свідчать надгробки на кладовищах у Білявинцях коло Бучача (йому приписується надгробний пам’ятник Констанції Бельської) та Бурштина (надгробний пам’ятник Йоанни фон Ріттерсвальд), в костелі Нового Мілятина (пам’ятник Антоніни Раціборської, підписаний), навіть у Чернівцях (надгробний пам’ятник Гертруді Абрахамович) та в Будапешті (надгробний пам’ятник львівському купцю Йосифу Тімі, який раптово помер у дорозі). Красу та високий художній рівень останньої вже оцінили сучасники, і автор путівника по Буді, виданого в 1822 році, писав:
«З великою чутливістю художник зміг представити прекрасну постать згорьованої вдови, яка з розпущеним волоссям нахиляється до надгробку, підтримуючи голову лівою рукою. Приємні риси обличчя демонструють глибокий, тихий біль у серці, а відкриті уста хочуть ніби висловити його голосно. З подібною артистичністю зображена заплакана донька, що сидить на п’єдесталі. Урна на пам’ятнику з відповідним рельєфом увінчує твір з особливою вишуканістю. Чудовий, у повному розумінні вишуканий витвір мистецтва, який увічнив у цьому місті скорботну, вдячну дружину та академічного скульптора Гартмана Вітвера ”.
На жаль, пам’ятник не зберігся до наших часів.
Ймовірно, останньою, незавершеною (скульптуру закінчив Антоній Шимзер) роботою художника став надгробок Амалії Голембської (поле 10), який зображує вдівця з дітьми, що оплакує свою молоду померлу дружину. Над надгробком Вітвер працював у 1825 році. В тому ж році скульптор помер від тифу, залишивши дружину та сина. Місце його поховання залишається невідомим.
Одна з наукових гіпотез говорить, що Гартман Вітвер приїхав до Львова не один, а зі своїм молодшим (або близнюком) братом Йоганом Михайлом, який був не менш талановитим, про що свідчить перша премія в класі скульптури, отримана наприкінці навчання у Відні. Він теж ймовірно створив сім’ю у Львові, працював з братом у спільній майстерні близько 10 років і помер в 1811 році. Дотепер не вдалося визначити авторство жодного з його творів.
Джерела:
Nicieja S., Ogród snu i pamięci, 2010
Interaktywny Lwów https://lia.lvivcenter.org/ (dostęp 21.09.2020)
M. J. Minakowski, Genealogia potomków Sejmu Wielkiego https://www.sejm-wielki.pl/b/8.190.215 (dostęp 21.09.2020)
Arkadiusz Dobrzyniecki, Nieznany rysunek, źródło do działalności rzeźbiarskiej klasycystycznego lwowskiego rzeźbiarza Hartmanna Witwera, Czasopismo Zakładu Narodowego im. Ossolińskich z. 29
Боднар Павло, До проблеми ідентичності львівської скульптури авторства Гартмана Вітвера у контексті нових документальних знахідок, Вісник Львівської національної академії мистецтв. Вип. 31
