Цікавим скульптором був Григорій (Гжегож) Кузневич (1871-1948), творчість якого припадає на рубіж 19-20 ст. На жаль, його роботи були значною мірою знищені після Другої світової війни в результаті діяльності комуністичної влади. Трагічною була і доля самого художника.
Кузневич народився у Старому Брусно поблизу Любачева, який славився як місцевий центр народної скульптури та каменярства. Він виріс без батька, був сьомою дитиною в родині. Вперше його талант помітив львівський архітектор Юліан Захарєвич, завдяки якому художник закінчив Львівську художньо-промислову школу (у Львові на той час не було Академії образотворчих мистецтв). Він також навчався у Юліана Марковського у його майстерні та допомагав художникові в роботі над пам’ятниками, які згодом були встановлені у львівських парках (пам’ятник Кілінському та Вишньовському). Також під наглядом майстра він підготував чотири алегоричні фігури для Палацу мистецтв для Крайової виставки в 1894 році (не збереглися). Завдяки стипендії Крайового управління (Галицька влада) він мав можливість продовжити навчання в Королівській академії мистецтв у Римі, де він потрапив до майстерні видатного італійського скульптора Етторе Феррарі та … поляка Теодора Ригера, автора краківського пам’ятника Міцкевичу. Він також витратив час навчання на подорожі – він відвідав Грецію, Єгипет і навіть Дамаск та Єрусалим. Також Кузневич отримав матеріальну підтримку від митрополита Шептицького.
Повернувшись до Львова, він перебрав майстерню покійного Марковського, також закінчив останню роботу майстра – пам’ятник Бартошу Гловацькому (підписаний). У 1901-02 рр. разом з іншими скульпторами працював над оздобленням фасаду Промислового музею (статуї були знищені радянською владою після війни, як і його скульптура з колекції музею). Кузневич також вирізьбив алегоричну композицію на куполі головного вокзалу. Також брав активну участь в житті української громади, виконуючи роботи для громадських та культурних товариств (серед інших, збереглись твори для Музичного товариства), а також для церков.
П’ятирічне перебування в США (1907-12) плідно закінчилося низкою робіт, створених головним чином на замовлення української діаспори в Америці (включаючи інтер’єр греко-католицької церкви у Філадельфії). За цей період митець двічі брав участь у конкурсі на пам’ятник Шевченку в Києві, та, на жаль, роботи не прибули вчасно з Америки і не були враховані журі. Один з його проектів дуже нагадує композицію пам’ятника Міцкевичу в Кракові.
Серед робіт, що митець виконав на Личаківському кладовищі, заслуговують на увагу незвичної форми надгробки Станіслава Щепановського, промисловця та громадського активіста, з погруддям померлого, представленим на тлі потужних валунів, складених у піраміду; та Гіларія Еліясевича, керівника львівської пожежної частини, який загинув під час виконання службових обов’язків, із фігурою хлопчика, що падає без сил до ніг величної фігури загиблого.
Роботи Кузневича можна побачити також у Стрию (Народний дім, на кладовищі), Сокалі (церква св. Петра і Павла, Ощадна каса).
Під час Першої світової війни Кузневич полишає Галичину разом з російською армією. Деякий час він жив у Києві, потім в Одесі, заробляючи гроші як … годинниковий майстер. У 1919 році повернувся до рідного села. Він відхилив пропозиції праці в Кракові та Познані, можливо, не змігши змиритися з втратою своєї мрії про незалежну Україну.
Кузневич зайнявся господарством, каменярством, громадською та педагогічною роботою, а згодом – живописом.
Виняток становив створений в той час майстерний
пам’ятник воїнам, загиблим у польсько-українській війні в Горинець-Здрою, відомий як “Пам’ятник Свободи” * (1928, підписаний). Пам’ятник був зруйнований під час Другої світової війни і ще раз після війни. Відновлено в 2017 році. Також зберігся один надгробок, зроблений художником на цвинтарі в Щуткові.
Цікавою пам’яткою цього періоду є сім поліхромій, зроблених в 1936-37 роках у церкві в Цешанові біля Любачова (довгі роки залишаються у пошкодженому виді, нині Концертно-виставковий центр). Художник надав Евангелістам риси греко-католицьких єпископів – Шептицького та Коциловського, а у святому Луці, покровителю художників, зобразив себе.
У 1947 році художник був примусово переміщений з батьківщини в рамках обміну населенням між Польщею та СРСР. Помер у 1948 р. в маленькому містечку поблизу Львова, де останні місяці провів під опікою онучок. Його поховали на місцевому кладовищі.
*Об’єкт відреставровано за кошти Міністерства культури та національної спадщини Польщі.
Джерела:
Бірюльов Ю., Львівська скульптура, Lwów 2015
Григорій Кузневич. Шлях тріумфу і забуття. Зустріч зі Степаном Пахолком – Zaxid.net
https://zaxid.net/grigoriy_kuznevich_shlyah_triuяmfu_i_zabuttya_n1316867 (доступ 2.10.2020)
Horyniec-Zdrój: Pomnik Wolności odzyskał dawny blask – Elubaczow.com https://elubaczow.com/2017/04/28/horyniec-zdroj-pomnik-wolnosci-odzyskal-dawny-blask-zdjecia/ (доступ 2.10.2020)
Grzegorz Kuźniewicz był nadzieją polskiego rzeźbiarstwa. – Ziemialubaczowska.pl https://ziemialubaczowska.pl/grzegorz-kuzniewicz-byl-nadzieja-polskiego-rzezbiarstwa/ (доступ 2.10.2020)